Сьогодні мені нагадали одне питання, над яким я вже міркував. "Силовики" - це практично завжди "бойові холопи", покірні наказам. Але ж принаймні вони хоробрі та стійкі - хай навіть запаморочені й поведені хибним шляхом? Хіба не так?

Я вже не пригадаю імені того ветерана військових конфліктів, який зауважив мені, що "силовики", власне, помилково вважаються хоробрими. Ну так, вони кидаються грудьми на небезпеку, бо їх так навчили - от як собаку вчать кидатися на людей. Але коли ти не маєш мужності сумніватися в тому, що тобі нав'язують, лякаєшся думати самотужки, коли тобі кишка слабка сказати тверде "НІ" злочинному наказові (саме такими є більшість солдатів і поліцейських) - це не хоробрість, а надзвичайне боягузтво.

Стисло кажучи, хай таким людям не забракне мужності протистояти ФІЗИЧНІЙ загрозі - ба навіть такій, яка їх уб'є, - але більшості не стане духовної/розумової/моральної хоробрості виявити НЕПОКОРУ тому, що їм забили у голову дресирувальники, і вчинити ПО ПРАВДІ, коли від них вимагають кривди.

Іншими словами, "силовики" радше вб'ють самі або дозволять себе вбити, ніж поставлять щось під сумнів, переглянуть власні вірування і приймуть особисту відповідальність за свої вчинки. Відчуйте, переживіть це божевілля: вони радше ПОМРУТЬ, ніж ЗАМИСЛЯТЬСЯ.

-- Ларкен Роуз (переклад Г. Бера)